Чтобы черти венца не украли,
Я расстанусь с земною тоской.
Только вряд ли небесные дали
Здесь утишат прибой вековой.
Почему Ты спустился на землю?
Почему Ты понес страстный крест?
И Отцу угодил Ты ни тем ли,
Что не мимо прошел этих мест?
Что спустился в пучину страданий,
Хотя в небе не ведал Ты мук,
И за каждую йоту дерзаний
Заплатил ценой пробитых рук?
Разве можно пройти без дороги?
Разве можно дойти без пути?
Человеку зачем-то дал ноги,
И лишь ангелам крылья одни?
Почему не забрал Ты нас сразу,
Когда нам приоткрыл небеса?
Почему вся земная зараза
Прилипает все к нам без конца?
Для чего же Ты нас не избавишь
От вседневной земной маеты?
Почему в чашу нам подливаешь
Яд и точишь земные кресты?
Почему допускаешь нам падать?
Почему заставляешь страдать?
Ах, как нам бы хотелось парадом
Войск небесных промаршеровать!
Ничего не ответил Всевышний,
Отвечать запретил небесам.
Но я понял. Вопрос мой был лишним.
Из разряда - додумайся сам.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
